Фронт тріщить по швам: є загроза для Дніпра та Запоріжжя – Берлінська

Останніми тижнями (місяцями?) ми, волонтери, почали розуміти, що ми щось пропустили. Щось відбувається на фронті й із фронтом. Щось сталося таке, що веде нас до провалу нашої спільної місії, яка звучить так пафосно, але виглядає так просто... Врятувати Україну. Ми пропустили це, не пропустивши насправді, ба навпаки – волаючи про допомогу. Але волонтерські волання давно перетворилися на білий шум. Ті волонтери завжди волають. Тому що ж, завжди крива вивозила – вивезе й цього разу. Не вивезе. Цього разу не вивезе. Що ж сталось, що аж такого, що ти, жінко, ховаєш наш фронт і навіть – та як ти можеш! – усю Україну? Сьогодні я була на конференції, де перед великою кількістю закордонних дипломатів мала задачу за сім відведених хвилин довести відчайдушний стан нашого нинішнього положення на фронті. Вийшла на трибуну з іржавою скобою в руках. Пояснила, що така скоба коштує 16 грн, а нам тільки в одній заявці потрібно таких скоб 10 тис. штук. Тільки від одного батальйону і тільки на один місяць, потім батальйону потрібно ще й заново. Сказала, що жодна держава не буде готовою до таких запитів. При цьому лишила особливу думку про ріднесеньку державу. Далі показала сублімоване "Їдло" й пояснила, що, незважаючи на хороше забезпечення фронту продуктами загалом – таких сублімованих продуктів фронту раптом стало потрібно мегатонами. Із чого це й чому? Потім помахала перед аудиторією турнікетами й бандажами. Виглядала фриком, але ми, фронтові волонтери, завжди виглядаємо фриками на високих зборах. Із нас фонтанує відчай, який ще спробуй зрозуміти. Зрозумієш його лише тоді, коли відчай торкнеться тебе самого. Інакше ніяк. Поруч виступала пані Оксана Корчинська з таким самим відчаєм, вона говорила про те, що ніхто не буде готовим до такої війни, яка точиться в нас, але готуватися треба. Хотілося б упевненості, що наш відчай не став для аудиторії білим шумом. То що ж такого відбулося на фронті, що ми, волонтери, продукуємо такий відчай і про що ми намагаємося попередити суспільство? Нове масове вторгнення? Та ні, на фронті все стабільно. Стабільно погано, але ж стабільно! Відкрився новий фронт? Та ні, усі фронти, що ми мали, на місці, нових немає. Сталися три причини, і сукупність цих причин відкрила портал падіння фронту у прірву. Так, я не перебільшую. Згадайте, скільки разів ми, волонтери, попереджали про подібні прірви й скільки разів ми не помилялися. Упало забезпечення й логістика. Вони впали від того, що в нас почалася нова війна, новий її етап, до якого ніхто не виявив готовності. У нас почався новий етап війни, це третій такий колосальний етап із масовим охопленням фронту. Війна кіл-зонами. Це означає, що доставка на передову всього потрібного вже неможлива. Головне підвозять повітрям дрони (сухі сублімовані харчі, вологі серветки, павербанки, воду, цигарки) – але люди, які сидять по чотири місяці на такій "дієті" забезпечення, сильно воювати не зможуть. Вони вже не можуть. Чому вони сидять по чотири місяці? Безвилазно в окопах, норах і бліндажах? Бо заведення людей через кіл-зону й виведення їх для зміни – це сильно кіл, братця. Закінчується часом смертю. Сталась інфляція, і разом із цим у нас випала серйозна ланка фронтового волонтерства. Серйозний шматок грошей, які направлялися на фронтові потреби. Це гроші самих військових. Це самоволонтерство самих військових. Виявляється, наша армія закривала силу-силенну потреб із зарплат самої армії. Зараз армія зробити цього не може. Так, наприклад, артилерія, яка ще зовсім недавно фігуряла заявками про квадранти, бусолі, планшети з "Кропивою" – зараз зізнається, що топ потреб – це скоби й плівка. Купують за свої. Купують за свої! Тобто це навіть артилерія, не піхота. Що ж говорити про суто піхоту – а в нас наразі піхотою воюють десанти й морпіхи, штурмовики й навіть дроноводи, покажіть мені дроновода, який не викопав іще жодного бліндажа. Тобто що відбувається? Людина йде воювати за Україну. Україна сплачує людині зарплатню за цей шалений ризик. Добрячу половину цієї зарплатні людина інвестує в те, щоб не загинути або загинути не надто швидко. Військова людина також при виході на фронт першим чином шукає для себе й товаришів житло, яке вони будуть орендувати. Тобто люди ще й купують право пожити на фронті, воюючи за Україну. Прикинувши цей черговий сюр нашої реальності – спробуйте прикинути, як це все можна пояснити іноземцям. Пояснити-то можна. Але треба так, щоб вони зрозуміли. Спробуй зрозуміти. Тут у самого голова лускається від цього сценарію нашого сьогодення. А я тим часом запевню вас із висоти власного досвіду – ми котимося до прірви. Можна воювати дронами й далекобійними польотами на ворожу територію. Можна мріяти про Tomahawk. Але коли в тебе обрушиться піхота... Але коли в тебе обрушиться фронт... Він побіжить, братці. І ніякі Tomahawk не допоможуть. Нам капець. Сказала я високому зібранню. Ми проходили подібні періоди у 2022-му й у