Малин історія міста

Малин: історія та сучасність древнього міста Полісся

Географічне розташування та загальні відомості Малин — місто обласного значення, адміністративний центр Малинської громади, розташований у Житомирській області. Воно лежить на берегах річки Ірші за 103 км від Житомира та 105 км від Києва, має розвинену транспортну інфраструктуру та залізничну станцію міжнародного значення.

Історія виникнення міста Малин

Малинщина була заселена людьми ще в давні часи, починаючи з епохи неандертальців. Одне з найдавніших поселень на території цього краю було виявлено на схилі лівого берега річки Рихта (притока Ірші), неподалік від села Рихта, яке зараз вже не існує. Знахідки, датовані періодом середнього палеоліту, мають вік від 50 до 35 тисяч років до нашої ери.

У мезоліті (середній кам’яний вік), що охоплює період з X до VI тисячоліття до н.е., сліди поселень на Малинщині виявлені в багатьох місцях, зокрема поблизу сіл Гута-Логанівська, Малин, Ялцівка та Стасєва. Неоліт, що датується V-IV тисячоліттями до н.е., представлений поселеннями біля сіл Новоселиця та Клітня.

На території Малинщини також виявлено чимало поселень бронзового віку. Серед них стоянки поблизу сіл Бучки, Ворсівка, Білий Берег, Дружнє, Новоселиця, Гранітне, Королівка, Ободівка, Щербатівка, а також в околицях Малинського парку.

Особливу увагу заслуговують пам'ятки підгірцівсько-милоградської культури (VI-III ст. до н.е.), що належать до раннього залізного віку. Вони були виявлені біля сіл Різня, Ялцівка, Ворсівка, Діброва, Лумля та Щербатівка.

На Малинському городищі, де життя тривало безперервно майже 3 тисячі років, також знайдено артефакти підгірцівсько-милоградської культури. Крім того, тут були виявлені старожитності празько-корчацької культури (V-VII ст.), які, на думку археологів, можуть бути пов'язані з формуванням однієї з найдавніших оборонних споруд і самого городища. Це може свідчити про раннє міське освоєння в Східній Європі.

Перша згадка про місто датується 891 роком. Існує кілька версій походження назви. За однією з них, вона походить від імені древлянського князя Мала, який очолював повстання проти князя Ігоря у 945 році. Інші дослідники пов'язують назву з його дочкою Малушею, матір'ю Володимира Великого.

Малин у Київській Русі та середньовіччі Древній Малин був важливим стратегічним пунктом Київської Русі, захищаючи кордони Древлянської землі.

Назву міста Малин більшість дослідників пов'язують з літописним древлянським князем Малом. Саме він у 945 році очолив повстання проти київського князя Ігоря, яке закінчилося загибеллю останнього. Побоюючись повстань по всій Русі, княгиня Ольга жорстоко покарала древлян. У 946 році вона спалила Іскоростень та інші міста древлянської землі, в тому числі й Малин.  Вважається, що після карального походу княгині Ольги у 946 році місто зазнало значних руйнувань, однак згодом було відроджене. 

У X-XIII ст. територія Малинщини була частиною Русі-України, і на її землях існували численні поселення. Серед них були села біля Баранівки, Любович, Ворсівки, Ялцівки, Різні, Яблунівки, Недашок, Пиріжок, Дружнє, Малинівка тощо. Поблизу сіл Буки та Фортунатівка вченими виявлено залишки укріплених замків.

З 1360-х років, коли українські землі потрапили під владу Великого князівства Литовського (ВКЛ), Малинщина стала частиною цього державного утворення. В XV-XVII століттях більшість території нинішнього Малинського району належала до Малинської волості Овруцького повіту Київського воєводства, а її центром був Малин.

У 1415 році Малинська земля та Нянівщина-Голенщина (територія сучасного Іванівського старостинського округу) згадуються в документах як такі, що сплачували данину на користь Софії Київської медом, шкурками куниці та грошима.

Після проголошення Люблінської унії 1569 року, що змінила політичну ситуацію в Україні, територія Малинщини увійшла до складу Речі Посполитої. В другій половині XVI – на початку XVII століття відбувся швидкий розвиток господарства. На Малинщині поряд з містечком Малин, статус міста отримали Лумля, Ялцівка та Баранівка. Городище та Ворсівка стали містами, де був побудований замок, ймовірно, на місці стародавнього замчища.

Одним з найбільших землевласників на Малинщині була церква. Наприкінці 30-х років XVI століття землі Вороб’євичів, серед яких Старі Вороб’євичі, Нові Вороб’євичі та Рутвянка (сучасний Нововороб’ївський старостинський округ), належали Київській митрополії.

В другій половині XVII століття Києво-Печерський монастир володів трьома селами на Малинщині: Різне, Нові Вороб’євичі та Рутвянка.

Назви сіл Буда Кам’янецька (також Владівка, відоме з XVII століття), Буда-Ободзінська (Ободівка, відоме з XVII століття), Будницьке, Будо Вороб’ї, Буда Яновецька (Фортунатівка) пов’язані з лексемою «буда», що позначає будови в лісі для виварювання поташу, смоли, дьогтю та деревного вугілля. Цей промисел існував із XVI до кінця XVIII століття, а слово «буда» з часом стало позначати підприємство, де виготовляли поташ із попелу.

Назви сіл Гута-Логанівська (відоме з 1693 року), Гута-Генрихівка (Гутянське), Нова Гута, Стара Гута, Гута Юстинівська (Устинівка) походять від слова «гута», яке було запозичене з німецької мови через польську. У німецькій мові Hutte означало хатину або халупу (аналогічно до «буда»), а в польській мові huta означало металургійний завод, домну чи будь-яке підприємство, де виплавлявся метал. В українській мові це слово стало асоціюватися зі скляними заводами.

Малин у козацькі часи У XVII столітті місто зазнавало нападів під час козацьких воєн та польсько-турецьких конфліктів. Після другого поділу Польщі в 1793 році Малин увійшов до складу Російської імперії, а з 1861 року став волосним центром Радомишльського повіту Київської губернії. Цей край став свідком важливих подій XVIII століття, зокрема гайдамацького руху. Повстанці виступали проти кріпацтва, зубожіння та нестримного збагачення шляхти. Хвиля повстань охопила Житомирщину в 1730-х роках.

Промисловий розвиток Малина У першій половині XIX століття у селі Пинязевичі працювала фарфоро-фаянсова фабрика. В середині 1840-х років у Малині було 268 дворів, два млини, винокурний завод княгині Радзивілл і кілька чинбарень. У 1856 році Малин отримав дозвіл на проведення чотирьох ярмарків на рік. Наприкінці XIX століття у Малині почала активно розвиватися промисловість.Реформи 1860-1870-х років значно прискорили розвиток регіону. Малин, а також села Нові Вороб’ї і Іванівка, стали волосними центрами. У Малині в середині 60-х років працювали шкіряний, винокурний та залізоливарний заводи, проводились базари та п’ять ярмарків на рік. Важливою віхою економічного розвитку Малинщини стало відкриття в 1871 році паперової фабрики.

У середині 80-х років на Малинщині діяли два невеликих залізоплавильних заводи у Білому Березі та Рудні Рихта, а також паровий млин у Владівці. Почався видобуток бутового каменю, для чого були організовані кар’єри біля сіл Пинязевичі, Острів (село більше не існує) та Малина. У Нянівці працювали винокурний завод, парова мукомельня та кінний завод.

Влітку частина жителів малинських сіл займалась лісосплавом по річці Ірша. З метою покращення лісосплаву в другій половині XIX століття на річці були побудовані кілька гребель: Гуто-Логанівська, Біло-Березька, Ялцівська, Городищанська, Пинязевицька, Малинська. У 1868 році відкрили чавунно-ливарний завод, а в 1871 році — паперову фабрику, яка згодом стала однією з найбільших у Європі. Також діяли шкіряний, цегельний, пивоварний заводи та меблева фабрика.

Малин у ХХ столітті 

У 1902 році через територію Малинщини було прокладено лінію Південно-Західної залізниці Київ-Ковель, що стало важливим чинником економічного розвитку регіону.

На початку ХХ століття держава вжила ряд заходів для покращення агрокультури. Біля села Федорівка була створена дослідна станція (1914 р.). У 1929 році почалася розробка Пинязевицького гранкар’єру.

Активно розвивалися різні форми сільськогосподарської кооперації. В 1923 році в Малинському районі працювало 12 сільськогосподарських товариств, що об’єднували 476 членів. У середині 20-х років діяв Малинський союз сільгосптовариств (райсільсоюз), який об’єднував 110 кооперативів і 52 020 членів. Він охоплював Малинський, Коростенський, частину Київського та Житомирського округів.

2 лютого 1926 року була утворена Малинська єврейська селищна рада. У другій половині 20-х років у Щербатівці, Клітні, Рудні Калинівській (що входила до складу Базарського району) — утворили польські сільради, в Малинівці — чеську, в П'ятидубі (також частина Базарського району) — російську.

У 1938 році місто отримало статус районного центру.

На початку 1941 року нацисти окупували територію Малинщини. У листопаді 1943 року Радянська армія, долаючи шалений опір ворога, звільнила Київ і розпочала визволення Малинського району. Однак нацистський опір зростав. Ворог прагнув будь-якою ціною зупинити наступ радянських військ і відновити контроль над Києвом. 13 листопада командування фронтом прийняло рішення перейти до оборони по лінії Федорівка-Бобер-Базар-Чоповичі-Черняхів. Бої тривали майже до кінця грудня 1943 року. Про важливість цих боїв свідчить той факт, що під час Тегеранської конференції радянський керівник поінформував своїх союзників про ускладнення обстановки на фронті, зокрема про бої на лінії Житомир-Малин-Коростень.

Під час Другої світової війни Малин зазнав значних руйнувань, а його мешканці героїчно боролися в підпіллі. Восени 1943 року місто було визволене від нацистських окупантів.

У повоєнні роки Малин став важливим промисловим центром. Багато земляків були нагороджені високими військовими відзнаками за подвиги у роки війни. Малинчани М.П. Грищенко та Б.Л. Кузнецов, а також уродженець Ксаверова І.С. Заклюка стали Героями Радянського Союзу. Уроженці Устинівки М.С. Венгель та М. Тарасюк були нагороджені орденами Слави трьох ступенів. На їх честь на Алеї Слави в Малині встановлено бюсти.

У містах і селах району, особливо в Малині, активно розвивалося житлове будівництво, а також споруджувались нові об’єкти культурно-освітньої сфери. Лише в 1971–1974 роках 387 малинських сімей отримали нові квартири. У 70-80-х роках на паперовій фабриці було збудовано понад 10 багатоповерхових будинків. У 1984 році МКДЗ збудував в Малині 9-ти поверховий будинок на 107 квартир та дитячий садок.

Значно покращилась матеріальна база культурно-освітніх установ. Були збудовані нові корпуси Малинської школи № 2, школи № 4, а також шкіл у селах Українка, Любовичі, Головки, Морозівка, Ворсівка, Малинівка. Приміщення шкіл № 1, № 3, № 6 та села Пиріжки було добудовано. У Гранітному школі передали двоповерховий будинок. У квітні 1969 року Малинське училище механізації сільського господарства № 6 було реорганізоване в професійно-технічне училище. Важливою подією стало відкриття Малинської музичної школи та дитячо-юнацької спортивної школи.

У 1992 році почалася газифікація Малинського району, у 1996 році тут відкрили єдину в Україні фабрику з виробництва банкнотного паперу для Національного банку.

В 2003 році Малин було віднесено до категорії міст обласного значення. Матеріальна база закладів гуманітарної сфери зміцнилася. Була добудована школа № 1, школа № 5, проведений капітальний ремонт Нововороб’ївської школи. Відкрито новий стаціонарний корпус районної лікарні (1994 р.), а також проведено капітальний ремонт районного Будинку культури (2021 р.).

Нові православні храми, такі як Свято-Дмитрівська церква (1998 р.), Успіння Пресвятої Богородиці в смт. Гранітне та церква Пресвятої Богородиці Української православної церкви (2020 р.), стали частиною духовної спадщини регіону.

Серед відомих уродженців Малинщини — громадський діяч, дружина другого президента Ізраїлю Г. Лишанська (Рахель-Янаіт Бен-Цві), її сестра, заслужений художник Ізраїлю Б. Лишанська, академік НАНУ А. Самойленко, лікар-стоматолог Ю. Бернадський, відомі науковці, мистецтвознавці, архітектори, а також спортсмени, артисти і культурні діячі.

Історичні та культурні пам’ятки Малин відомий своєю багатою історичною спадщиною. Серед визначних місць:

• Залишки древнього городища, що вказують на стародавнє походження міста;
• Музей Миколи Миклухо-Маклая, який двічі відвідував місто, де мешкала його мати;
• Церкви Малина, серед яких особливо виділяється Спасо-Преображенський собор;
• Пам'ятник героям Малинського підпілля, присвячений борцям з нацистською окупацією.

Сучасний Малин Сьогодні Малин — це місто з розвиненою промисловістю, освітою та культурою. Тут працюють школи, медичні установи, спортивні клуби та підприємства, що забезпечують регіон робочими місцями. Малин залишається важливим центром поліського краю, який зберігає свою історію та традиції, водночас рухаючись у майбутнє.

Малин — це місто з унікальною історією, яке поєднує древні традиції та сучасний розвиток, і залишається важливим осередком культурної та економічної діяльності Полісся.