Малинська пожежна частина з історії становлення

Одним із ключових елементів міської інфраструктури, що забезпечує безпеку мешканців, є пожежна служба. Саме тому складно уявити центр Малина без пожежної частини, яка стала невід’ємною складовою як історії, так і сучасності міста.

Формування пожежних служб в українських містах розпочалося у 1850–1860-х роках. Вони пройшли процес формального оформлення після ухвалення у 1860 році "Положення про створення громадських пожежних команд". У невеликих населених пунктах, таких як Малин, пожежна охорона існувала у двох форматах – громадські пожежні команди та добровільні пожежні дружини, які відрізнялися за принципом фінансування та системою управління. Добровільні дружини діяли на основі статутів і мали постійний склад охочих вогнеборців, тоді як громадські команди складалися з дорослого чоловічого населення, яке залучалося до гасіння пожеж у разі загрози.

У цей період у Малині сформувалася саме громадська пожежна команда, підпорядкована сільському старості. Контроль за її діяльністю здійснювали соцькі та десятники, які обиралися серед місцевих мешканців. Відомо, що у 1859 році соцьким було обрано селянина Демида Костюченка, проте він не впорався з обов’язками, і у 1862 році його змінив Павло Канюка, який згодом став заступником малинського старости. Саме у цей період (1859–1864 рр.) у Малині відбулося становлення добровільної пожежної дружини. Важливим кроком у цьому процесі стала урядова постанова від 7 квітня 1864 року "Про взаємне страхування", яка зобов’язувала страхувати всі будівлі та дозволяла спрямовувати частину коштів на заходи з пожежної безпеки.

Однак функціонування таких пожежних команд було ускладнене низкою факторів: пасивністю населення, недостатнім фінансуванням, відсутністю кваліфікованих кадрів та слабкою матеріально-технічною базою. Основне обладнання зберігалося у домогосподарствах і використовувалося лише в разі пожежі. Через це команди могли лише локалізувати займання, а не повністю їх ліквідовувати.

Відомо, що у 1880 році вдалося загасити пожежу в однокласному народному училищі, однак будівля зазнала значних ушкоджень. А в ніч з 29 на 30 серпня 1887 року малинські добровольці врятували від вогню дві садиби, що належали Юхиму Вдовенку та Софії Пікуль. Загальна страхова оцінка їхнього майна становила 20 карбованців сріблом.

На початку ХХ століття відбулися зміни в організації пожежної служби Малина. Зокрема, 22 листопада 1901 року було обрано пожежного старосту – Юстина Леонтійовича Косориженка, який контролював дотримання протипожежних заходів. До його обов’язків входило стеження за станом печей і димоходів, зберіганням легкозаймистих матеріалів, організація наявності води для гасіння, а також контроль за тим, щоб господарі мали необхідне обладнання для ліквідації вогню.

У цей же час малинське єврейське товариство придбало дві пожежні труби, однокінні діжки та зібрало кошти для спорудження артезіанської свердловини. Проте навіть ці заходи не гарантували повної безпеки. Недбалість мешканців призвела до масштабної пожежі 23 червня 1905 року, яка знищила 349 дворів, з яких 112 належали селянам, а 237 – єврейським родинам. Вогонь знищив крамниці, худобу та майно. Допомогу погорільцям надавали мешканці сусідніх сіл і керівництво Малинської паперової фабрики.

Після цієї трагедії ставлення громади до пожежної безпеки змінилося. У 1907 році затвердили статут пожежної дружини, однак через нестачу фінансування її розвиток був повільним. У 1908 році місто знову зіткнулося з серією пожеж, що викликало чутки серед населення. 9 січня 1910 року обрали нове правління пожежної служби, яке отримало у спадок складну ситуацію: пожежний хлів був захаращений, обладнання – у занедбаному стані. Нове керівництво почало реформування, закупивши чотирьох коней, відремонтувавши обладнання та поставивши за мету будівництво сучасного пожежного приміщення.

Фінансування шукали серед страхових товариств та громади. Завдяки цим зусиллям 8 серпня 1910 року було зведено кам’яну будівлю для пожежної служби, де розміщувалися коні, інвентар та обладнання. У наступні роки вдалося побудувати каланчу, розширити склад служби, залучивши понад 300 осіб, та забезпечити її ефективну роботу. До 1913 року пожежна команда складалася з 246 спонсорів, 50 членів-охочих і 64 дружинників, що гарантувало її боєздатність.

Попри фінансові труднощі, пожежна служба мала стабільні джерела доходів: членські внески, благодійні пожертви та оренду частини приміщення під кінотеатр. У 1914 році до правління входили відомі громадські діячі, серед яких В.А. Браницький, П.М. Трахтенберг, а керував дружиною А.Л. Християнсен.

Таким чином, пожежна служба Малина бере свій початок у 1864 році, а її розвиток тривав десятиліттями, проходячи через складні етапи становлення, організаційних змін та пошуку фінансування. Попри всі труднощі, до початку ХХ століття вона стала повноцінною структурою, що забезпечувала захист міста від вогняної стихії.

За матеріалами доктора історії Володимира Студінського