Зниклі населені пункти Малинщини

Майже два століття тому, на території сучасного Луківського старостинського округу, неподалік перетину річок Тростяниці та Рихти, з'явився новий населений пункт — Рудня Рихта. 

Десь біля хутору Рихта… 1932 рік.

Його заснували на місці видобутку залізо-болотної руди, яка на той час була дуже актуальною. Рудня Рихта стала справжнім бастіоном залізної селяської рудної промисловості на Малинщині. 

Окрім самого видобутку руди, тут діяв плавильний завод, крутив колеса водяний млин. З п'яти рудників в Рудні Рихті тут виплавяли 71 пуд заліза, тоді як їхні колеги з Сичівки лише 19 пудів. 

Продуктивність праці рихтян була найвищою. Жителі сусідніх Дерманки (тепер село Луки) та Тростяниці приходили в Рудню Рихту за господарським збіжжям. Проте це ремесло існувало недовго. Зникненню цієї багатостолітньої справи сприяли зовнішні та внутрішні умови. Копальні поступово бідніли, ліси знищувалися. 

Вдосконалення технології призвело до конкуренції на ринку виробів із заліза. Почала славитися продукція з Уралу, Сибіру, Центральної Росії. Неабияку роль у занепаді рудничої справи на Поліссі відіграло створення чорної металургії на півдні України. 

Рудництво з нашого краю поступово зникало, багато копалень закривалося. Деякі майстри ще розпалювали горна, але виключно для домашніх потреб або на ярмарок у Малині. Рудні працювали лише весною, коли річки мали достатньо води для млинів. Рихтяни виробляли залізо на Малинщині найдовше. Вони останніми загасили горна. Їм судилась доля покласти край вогненній справі, що прийшла на береги Візні та Тростяниці від дідів-прадідів.

Станом на 1900 рік — село Малинської волості Радомисльського повіту. В цьому населеному пункті продовжував працювати водяний млин, а також розміщувалася кузня. На той час у Рихті проживало 46 осіб, та налічувалося 9 дворів. Земельна площа становила 45 десятин, що відповідало 5 десятинам на кожен двір.

Через 17 років рихтяни зустріли революцію, яка тривала понад 4 роки. Спочатку вони були в складі УНР, однак у січні 1918 року сюди увійшли більшовицькі сили. Вже через місяць територію Рихти, як і інші регіони Малинщини, зайняли німецькі війська. Після повалення влади Павла Скоропадського, населений пункт перебував під управлінням Директорії, але згодом більшовицький режим знову нав'язав тут свою владу.

У 1923 році Рихта вже під статусом хутору увійшла до складу Сичівської сільської ради, яка в цьому ж самому році об'єдналася з Дерманківською (Луківською) сільською радою. До початку 30-х років хутір разом з іншими населеними пунктами сільради страждав від адміністративно-територіальної нестабільності. 

У 1932 році, як і багато інших населених пунктів України, Рихта зіткнулася з тяжким голодомором та кривавими сталінськими репресіями. В цей період розпочалася масова колективізація населення та ліквідація хутірної системи, що призвело до припинення існування Рихти як населеного пункту. 

Станом на 01.10.1941 року хутір Рихта не перебував на обліку населених пунктів, однак у документах Другої Світової війни все ще згадувався. 

Остаточні згадки про Рихту втрачаються після звільнення Малинщини від німецької окупації.
Нині на території, де раніше розташовувалася Рихта, виріс ліс, а поруч знаходиться ставок. Залишилися лише спогади та документальні дані, які підтверджують існування колись цього цікавого населеного пункту.

На наведених світлинах представлено малюнок з альбому Домініка П’єра Де ля Фліза 1854 року, на якому він зобразив Рудню Рихту, а також фрагмент мапи 1913 року.

Автор: Артем Семенець