Пам'ять про захисника: історія Станіслава Гуменюка з Чопович

58-річний Станіслав Гуменюк — фотограф, музикант, учасник АТО та військовослужбовець ЗСУ — трагічно загинув 22 червня 2025 року на Херсонщині під час російського ракетного удару. 

Про багатогранну особистість свого чоловіка, журналістам Суспільне Житомир розповіла його дружина Світлана.

Світлана Гуменюк, дружина Станіслава Гуменюка. Суспільне Житомир/Тетяна Іскоростенська

Восени 2024 року Станіслав прийняв рішення підписати контракт із Збройними силами України. До цього кроку він підходив відповідально та готувався.

Світлана розповідає: «Він кілька разів відвідував військкомат. У свій 58 років знайшов команду, яка йому підходила — 153-тю окрему механізовану бригаду. Як і в 2015 році, коли приїхав свій автомобіль із причепом, узяв усе потрібне: від бензопіл і лопат до газових балонів та ліжок».

До початку повномасштабної війни Станіслав працював у Чорнобильському радіаційно-екологічному заповіднику. Природа та фотографія були його справжніми захопленнями.

«Кожного дня він дзвонив мені з передової та обов’язково надсилав світлини», — розповідає дружина. "Це були фото полів у маках та люпині на Херсонщині, чорноземів із вузькими розмінованими стежками. Крім того, у зруйнованих селах він фотографував квіти, що продовжували цвісти серед руїн".

Чорнобильський радіаційно-екологічний заповідник. Фото Станіслава Гуменюка, надала дружина Світлана Гуменюк

Походячи з родини педагогів, Станіслав не мав технічної освіти, проте міг опанувати будь-яку справу до досконалості. Він самотужки освоїв роботу з дерева, реставрацію старих будинків, виготовлення камінів. У Чоповичах багато будівель відновлено його руками, включно з власною студією та будинком.

Будинок загиблого військовослужбовця Станіслава Гуменюка. Суспільне Житомир/Тетяна Іскоростенська

Світлана та Станіслав познайомилися під час навчання в Київському педагогічному інституті імені Драгоманова. Уже тоді проявилася його громадянська сміливість — у березні 1989 року він прийшов на Шевченківське свято з українським прапором, що могло коштувати йому виключення з університету.

«Хороші викладачі зрозуміли його сміливість та оригінальність і захистили», — згадує дружина.

Пізніше Станіслав брав участь у Помаранчевій революції та Революції гідності. Переїхавши до Чоповицької громади, організовував разом з однодумцями екологічні акції проти розробки титанових родовищ.

Великий внесок Станіслав зробив у створенні документального фільму "Титанові хроніки" — чотирисерійної стрічки про протидію громади розробці титанових кар'єрів в Іршанську.

Сергій Прокопенко, друг Станіслава Гуменюка. Суспільне Житомир/Тетяна Іскоростенська

Сергій Прокопенко, відеооператор та друг загиблого, розповідає: "Коли з'явилася ідея зняти фільм, він повністю захопився проектом. Самотужки навчився монтажу. Фільм мав просвітницьку мету і на емоційному рівні впливав на глядачів, доводячи їх до екологічного руху".

Після переїзду до Чоповичів Станіслав заснував музичний гурт "Колесо", для якого відремонтував старий будинок під студію.

В'ячеслав Титюк, друг Станіслава Гуменюка. Суспільне Житомир/Тетяна Іскоростенська

В'ячеслав Титюк, учасник гурту, пригадує конкурс авторської пісні в Житомирі 2012 року: "Коли багато бардів співали російською, наш дует виступав українською. Славік казав: 'Що ви робіте, люди? Подівіться — це наше, які вірші, яка поезія'. Він завжди боровся за те, щоб люди мали силу волі та духу, не підкорялися, не були рабами".

Світлана згадує, що чоловік завжди був оптимістом і твердо вірив у своє повернення назад живим. Він захоплювався людьми, і це взаємно до нього поверталось.

Станіслав Гуменюк залишився в пам'яті близьких як людина багатьох талантів — фотограф, музикант, кінематографіст, майстер, патріот, який до останнього дня боровся за свободу України.