Лавров заявив про “радикальну зміну” позиції США щодо України й підтвердив претензії РФ на Херсон і Запоріжжя

Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров у нещодавньому інтерв’ю угорському YouTube-каналу Ultrahang (з посиланням на розшифровку на сайті МЗС РФ) заявив, що позиція адміністрації президента США Дональда Трампа щодо завершення війни Росії проти України “радикально” змінилася: замість раніше задекларованого курсу на “стабільний, довготривалий мир” нині, за його словами, йдеться лише про негайне перемир’я. Крім того, Лавров підтвердив, що РФ продовжує претендувати на окуповані території України, зокрема на частини Запорізької та Херсонської областей, і говорить про питання територій на різних дипломатичних майданчиках, у тому числі під час контактів із президентом США.

Що саме заявив Лавров

За словами голови російського МЗС, після саміту на Алясці президент США нібито “прямо й публічно” говорив, що йдеться не про перемир’я, а про довготривалий мир. Водночас, як стверджує Лавров, зараз із боку Вашингтона звучать заклики лише до негайного припинення вогню. Він назвав це “радикальною переміною” та пов’язав її з посиленим тиском на Білий дім з боку європейських політиків і українського керівництва.

“Зараз говорять тільки про негайне припинення вогню, а потім історія розсудить — це радикальна переміна”, — цитує Лаврова офіційна розшифровка інтерв’ю на сайті МЗС РФ. Він також заявив, що США нібито перебувають під “колосальним” тиском з боку “європейських яструбів”, президента України Володимира Зеленського та інших партнерів, які, на його думку, “не хочуть жодної американо-російської взаємодії”.

Контекст: від “довготривалого миру” до перемир’я

У своїх коментарях Лавров посилається на заяви, зроблені після зустрічей за участю президента США і президента України. Зокрема, після переговорів із Володимиром Зеленським 17 жовтня президент США заявив, що “час припинити вбивства та укласти угоду”, запропонувавши зупинити бойові дії по лінії фронту. За повідомленнями, ініціативу підтримали Київ і низка європейських лідерів.

Водночас російський МЗС раніше публічно стверджував, що заклики до негайного припинення вогню суперечать домовленостям, яких, за словами Москви, сторони нібито досягли на Алясці під час зустрічі Дональда Трампа та Володимира Путіна. У цьому контексті Лавров неодноразово наголошував, що Кремль виступає за “довгострокове врегулювання”, а не за короткочасну паузу, і пов’язував це з російськими вимогами щодо статусу окупованих територій Донбасу.

Територіальні претензії РФ: позиція не змінюється

Окремо Лавров підтвердив, що РФ вважає частинами своєї території окуповані райони Донецької та Луганської областей, Крим, а також тимчасово окуповані території Запорізької та Херсонської областей. Відповідаючи на запитання в інтерв’ю, він заявив, що “вони також є частиною нашої території за ‘конституцією’”. Таким чином, офіційний представник Москви фактично підтвердив незмінність територіальних претензій РФ, попри міжнародні зобов’язання та засадничі норми міжнародного права, які забороняють анексію територій.

Лавров також сказав, що тему територій нібито регулярно “виносять на різні формати” обговорень: її торкалися під час спілкування Путіна з журналістами та у контактах президента РФ із президентом США. Зауважимо, що міжнародна спільнота не визнає спробу Росії анексувати українські території, а відповідні дії РФ неодноразово засуджувалися резолюціями міжнародних організацій.

Будапештський саміт: анонс і скасування

На тлі дискусій про можливі формати діалогу раніше звучали анонси щодо саміту Трампа і Путіна в Будапешті наприкінці жовтня — на початку листопада. Врешті-решт зустріч не відбулася: президент США заявив про скасування саміту, тоді як російська сторона повідомила про “перенесення”. Конкретні причини публічно не деталізували. Внаслідок цього переговорний календар залишився невизначеним, а на перший план знову вийшли дискусії про параметри потенційного перемир’я та можливі наступні канали контакту.

Чому питання “перемир’я” і “довготривалого миру” принципово різні

Заяви Лаврова актуалізують розмежування між тактичним припиненням вогню та стратегічним врегулюванням. Перемир’я зазвичай передбачає короткострокову деескалацію, зупинку вогню та створення базових механізмів верифікації. Натомість довготривале мирне врегулювання має спиратися на зрозумілі політичні угоди, гарантії безпеки, контроль над кордоном, відновлення територіальної цілісності та чіткий правовий режим для спірних питань. Тому зміщення акцентів у риториці — якщо воно справді відбувається — суттєво впливає на очікування сторін і на архітектуру будь-яких майбутніх домовленостей.

Лавров, позиціонуючи російський підхід як “довгострокове врегулювання”, водночас підтверджує, що Москва не переглядає претензій на окуповані території. Це створює базову суперечність із українською позицією про повне відновлення державного суверенітету в міжнародно визнаних кордонах. Внаслідок цього навіть часткові домовленості про припинення вогню наштовхуються на питання статусу територій, параметрів безпеки та юридичних гарантій.

Роль США, Європи та України у формуванні рамки переговорів

У наведених коментарях Лавров пов’язує зсув до ідеї перемир’я з тиском на Вашингтон із боку “європейських яструбів” і Києва. За його словами, європейські партнери та Україна відстоюють негайну зупинку вогню як необхідний крок для зменшення втрат і ризиків ескалації. Паралельно США, за цією логікою, коригують свою позицію, прагнучи утримати контроль над процесом та уникнути сценаріїв, які можуть ускладнити міжнародну коаліцію підтримки України.

Після переговорів із Володимиром Зеленським 17 жовтня президент США публічно заявив про необхідність “припинити вбивства і укласти угоду” та запропонував фіксувати лінію розмежування. Ініціативу підтримали в Києві та європейських столицях. Водночас це не знімає з порядку денного питання про дорожню карту політичного врегулювання, безпекові гарантії для України та відповідальність за скоєні злочини.

Перешкоди на шляху до згоди: території та безпека

Ключовим каменем спотикання залишаються територіальні претензії РФ. Лавров підтверджує, що Москва включає окуповані райони України до власної “конституції” і трактує їх як частину РФ. Україна та переважна більшість держав світу таку позицію відкидають. У цій колізії будь-які пакети домовленостей мають враховувати як питання контролю над кордоном і відведення військ, так і формат міжнародного нагляду та юридичного закріплення можливих кроків.

Не менш суттєвим є питання безпеки громадян у прифронтових регіонах, обміну полоненими, розмінування та відновлення критичної інфраструктури. Перемир’я без ефективного моніторингу та механізмів запобігання порушенням може виявитися нестійким. Тому обговорення технічних деталей — від каналів зв’язку між військовими до міжнародної присутності спостерігачів — стає не менш важливим, ніж політичні декларації.

Що означають слова про “різні формати”

Коли Лавров говорить, що тему територій “виносять на різні формати”, йдеться про ідею багаторівневої дипломатії: публічні заяви, робота експертних груп, консультації між радниками, а також контакти на рівні лідерів. Така структура дозволяє одночасно вести переговори про негайні кроки з деескалації та розглядати довші “політичні треки”. Проте змістовний прогрес у кожному з треків у підсумку впирається у найбільш спірні пункти — насамперед територіальні вимоги РФ і принципи відновлення суверенітету України.

Скасований саміт і сигнали для учасників

Анонсований раніше саміт у Будапешті, який міг стати майданчиком для звірки позицій Вашингтона і Москви, не відбувся. За офіційними повідомленнями, президент США оголосив про скасування зустрічі, тоді як Москва говорила про її перенесення. Відсутність чіткого пояснення причин залишає простір для інтерпретацій, але практичний підсумок один: учасники процесу і далі шукають формат, де можна було б узгодити хоча б базові параметри деескалації.

У таких умовах будь-які публічні заяви ключових гравців, у тому числі Лаврова, сприймають як спробу вплинути на стартові позиції перед можливими переговорами. Зокрема, акцент на “радикальній зміні” підходу США може бути адресований як внутрішній, так і зовнішній аудиторії, формуючи очікування щодо наступних кроків і шуканих компромісів.

Параметри можливого перемир’я: виміри та ризики

Якщо ініціатива зосереджується на “негайному припиненні вогню”, ключовими стають практичні механізми. Зокрема:

• Фіксація лінії зіткнення станом на визначену дату та час.
• Створення або розширення каналів оперативного зв’язку між військовими для запобігання інцидентам.
• Визначення режимів утримання техніки й артилерії на відстанях, що унеможливлюють раптову ескалацію.
• Міжнародний моніторинг дотримання домовленостей із прозорою звітністю.
• Гуманітарні кроки: обмін полоненими, доступ до утримуваних осіб, розмінування гуманітарних коридорів.

Ризики очевидні: без політичного каркасу та узгодженого бачення кінцевої мети перемир’я може зірватися під тиском тактичних переваг будь-якої зі сторін. Тому учасники дискусій постійно стикаються з дилемою — як поєднати негайні потреби безпеки та гуманітарні цілі з довгостроковими політичними вимогами.

Довгострокове врегулювання: що могло б увійти до пакета

Якщо дискусія повернеться до “довготривалого миру”, то у фокусі опиняться:

• Відновлення повного суверенітету України в міжнародно визнаних кордонах або визначення дорожньої карти, що веде до цього результату.
• Стійкі гарантії безпеки, здатні запобігти повторенню агресії.
• Механізми демілітаризації та верифікації, підтримані міжнародними партнерами.
• Правосуддя та питання відповідальності за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права.
• Економічне відновлення, включно з безпечним доступом до критичної інфраструктури та логістики.

Без розв’язання територіальної суперечки та чіткої архітектури гарантій такі пакети залишатимуться теоретичними. У цьому сенсі, навіть якщо риторика Вашингтона — згідно з інтерпретацією Лаврова — тимчасово змістилася до перемир’я, на горизонті все одно лишається ширший політичний блок питань.

Що означає підтвердження претензій РФ на Херсон і Запоріжжя

Явне підтвердження претензій РФ на частини Херсонської та Запорізької областей фактично фіксує “червоні лінії” Москви у будь-якому переговорному процесі. Для України та її партнерів така позиція є неприйнятною, оскільки суперечить базовим принципам Статуту ООН і резолюціям міжнародних організацій щодо невизнання насильницької зміни кордонів. Відтак навіть обговорення механізмів розведення сил чи гуманітарних пакетів неминуче зіштовхується з політико-правовими рамками, де сторони мають діаметрально протилежні вимоги.

Для потенційних посередників це означає потребу розробляти багаторівневі сценарії, у яких негайні кроки з безпеки не підміняють політичну ціль, а наближають до неї. Водночас будь-які припущення про готовність сторін до компромісів потребують обережності: публічні заяви часто відображають тактичні позиції, які можуть коригуватися залежно від перебігу подій.

Як слова Лаврова впливають на дипломатичні очікування

З огляду на авторитетність джерела — офіційну розшифровку інтерв’ю на сайті МЗС РФ — ці тези сприймають як офіційну позицію російської дипломатії. Вони сигналізують, що Москва прагне зафіксувати у публічному полі: по-перше, ідею про зміну акцентів Вашингтона; по-друге, безальтернативність власних територіальних вимог. Такі сигнали формують переговорний “фон”, у якому будь-які ініціативи щодо припинення вогню будуть порівнювати з декларованими “червоними лініями” сторін.

Для Києва важливо, що згадане Лавровим “виносення” питання територій “на різні формати” не змінює базової мети — відновлення територіальної цілісності. Для союзників України у Європі та США це аргумент на користь збереження політичної й матеріальної підтримки, адже без неї навіть тактичні кроки деескалації можуть бути крихкими.

Що далі: імовірні сценарії

З урахуванням наявних заяв можна окреслити принаймні три сценарії:

1. Технічне перемир’я. Сторони погоджуються на припинення вогню з базовим моніторингом і гуманітарними заходами, але без політичної угоди. Ризик полягає в крихкості режиму і високій вразливості до інцидентів.
2. Перемир’я як етап до політичного треку. Припинення вогню супроводжується дорожньою картою, у якій визначено етапи безпекових і політичних домовленостей. Успіх залежить від того, чи вдасться узгодити принципові питання — насамперед статус окупованих територій.
3. Пауза без домовленостей. У разі відсутності згоди щодо параметрів перемир’я сторони зберігатимуть поточну динаміку, а переговорні ініціативи періодично з’являтимуться й згасатимуть без відчутного прогресу.

Який із них стане реальністю, залежить від поєднання кількох факторів: політичної волі сторін, готовності міжнародних партнерів до посередництва, а також від конкретних умов на місці, включно з гуманітарною та безпековою ситуацією.

Висновки

Сергій Лавров у публічній заяві зафіксував дві ключові тези: США, за його оцінкою, нібито зрушили від ідеї “довгострокового миру” до “негайного перемир’я”, а Росія не змінює територіальних претензій, включно з Херсоном і Запоріжжям. Навіть якщо ці оцінки відображають насамперед російське бачення, вони вже впливають на контури дискусій: сторони змушені знову зважувати, як поєднати короткострокові заходи деескалації з довгостроковими політичними цілями.

Скасування анонсованої зустрічі в Будапешті залишило відкритим питання, на якому майданчику та в якому форматі відбудеться наступний раунд предметних контактів. Доти будь-які сигнали — від Вашингтона, Києва, Москви або європейських столиць — будуть уважно зважувати в контексті того, чи наближають вони до реалістичного перемир’я з надійними гарантіями та, в перспективі, до всеосяжного мирного врегулювання.

На практиці стійкий прогрес можливий лише тоді, коли декларативні заяви підтверджуються чіткими параметрами на місцях: механізмами контролю за дотриманням тиші, прозорою верифікацією, гуманітарними кроками та, головне, політичною рамкою, яка не суперечить міжнародному праву. Без цього будь-яке перемир’я ризикує стати паузою, що не знімає причин конфлікту й не відкриває дорогу до тривалого миру.